Живеш собі, ходиш, вітаєшся, зазираєш у очі чужих перехожих, у яких пливуть хмарки. А потім, буває, хтось із них розчахне, наче сук-новий плащ, перед тобою свою душу... Атам стільки туги і любові, стільки безнадії і віри, стільки болю й самозречення, що і самій у грудях щось тенькне, надірветься, а головне - не гоїться... Папір, ручка - і чужа доля чорним по білому. І рана уже рубцюється. Тільки під струпом залишається пляма. Добре, що хоч біла... Зміст Життєві бувальщини, яким немає кінця... (декілька міркувань про літературний дебют Оксани Кузів) ............З Адамцьо. Вінець Божого творива ........................................................5 Скривджена любов ..............................................................................73 Там, де гори підпирають небо.............................................................125