Немає межі жіночій винахідливості в час смертельної небезпеки. Немає страху, який позбавив би жінку волі чинити опір. Немає людини, здатної розгадати жінку, що тримає свою таємницю впродовж життя, як тримає власну честь... Кожна жінка могла би створити свою галерею подібних істин. Проте Марія Матіос у повісті "Москалиця" відстоює саме таку філософію. Марія Матіос укотре не щадить свого читача: більш трагічного сюжету, ніж той, що його пропонує письменниця в повісті "Мама Марі-ца - дружина Христофора Колумба", мабуть, важко буде відшукати і в світовій літературі. Цього разу вона вдалася до однозначно табуйованої теми, яка, проте, не викликає й тіні відрази чи неприйняття. Письменниця викладає сюжет так, ніби балансує лезом бритви, боячись поранитись самій і боячись поранити читача. Проте без сліз і тепер не обійдеться. Оповідь Марії Матіос про бездонність материнської любові спів-мірна хіба що з грецькою трагедією чи народним епосом.