Вірмени, які масово увійшли до станиславівського середовища в XVII ст. краще, ніж самі поляки, використали ситуацію. І загалом самі ж вірмени використали поляків з їхніми непомірними шляхетськими амбіціями, традиціями і звичаями, звісно, поплатившись за це власними мовою і вірою. Відтоді останні дві цивілізаційні ознаки станиславівських вірмен стали таким собі непотребом, рудиментом. За лояльність до влади й економічне зростання було сплачено велику ціну, яка компенсувалася виникненням християнсько (поляки, вірмени)-юдейського (жиди) конфлікту. А тому минуле станиславівських етнічних спільнот вже в наступні, XIX і XX ст. не існувало відокремлено від подій у міській історії, співіснувало в свідомості містян із сучасністю, перепліталося з нею. Звідси й ситуація, коли колишні кривди між народами-сусідами ставали каталізатором міжетнічних спалахів і конфліктів.